Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №11 м.Ковеля

   







Сторінка психолога

 

Будьте позитивним прикладом для своєї дитини

Дитина всіляко наслідує своїх батьків, подекуди віддзеркалює їхню поведінку, манери спілкування. Вона засвоює ті життєві принципи, які сповідують її батьки.

Даруйте дітям любов без жодних умов

Даруймо свою  любов дітям просто так, без жодних умов. Малюки мають бути впевнені, аби заслужити любов батьків не потрібно нічого  спеціально робити   ( прибирати іграшки, слухняно поводитись).

Не порівнюйте дитину з іншими дітьми.

Не  оцінюйте,  не порівнюйте , свою дитину з іншими,  діти різні , їх виховують різними методами. Для вас малюк має бути особливий , сприймайте, свою дитину ,такою, якою вона є.

Пам҆ ятаймо!

Щоразу,  коли ми погрожуємо дітям, караємо звинувачуємо їх, ми спричиняємо виникнення страху. А страх знищує духовне начало, змушує  відчувати свою неповноцінність.

Не сваріть дитину за її невдачі і промахи, проявіть мудрість. Малюк лише здобуває власний досвід , а тому не може обійтись без помилок і спроб.

Не давайте жодних команд і наказів. Домовляйтесь з дитиною, радьтеся з нею.

Не сваріть дитину і не обіцяйте її покарати. Краще навчіть, як виправити ситуацію, або зробіть це разом.

Говоріть своїм дітям: 

 Я люблю тебе!                                

        Я люблю тебе, навіть коли ти злишся на мене!

        Я люблю тебе тоді, коли злюся на тебе.!

       Якби я могла вибрати другу дитину на Землі я б все одно вибрала тебе! 

        Я люблю тебе  навіть коли, ти далеко від мене!

        Моя любов завжди з тобою!

       Любіть своїх дітей , приймайте їх такими, якими вони є, розумійте, терпіть     прощайте.

      Любіть своїх дітей , дякуйте, ім. за те , що вони є, за те, що ви можете їх любити.

                                           

 

 

   

екомендації

 

    Не чекайте і не сподівайтеся, що ваша дитина буде в точності такою, якою ви її  хочете бачити. Такого не буває. Діти завжди йдуть своїм шляхом. Тому менше думайте про те, якою ваша дитина має бути, а уважніше дивіться, якою вона  є. Думайте, як їй допомогти, а не як її виправити.

         

Не надто звинувачуйте себе, що не змогли добитися бажаного результату. Результат виховання не можна з точністю запрограмувати. Від батьків залежить багато чого, але не всі труднощі і проблеми, пов'язані з вихованням, об'єктивні. Але в той же час вони скороминущі.

 

Рекомендації щодо виховання:

1. Виявляйте свою любов до дитини, дайте їй зрозуміти, що ви любитиме її завжди, за будь-яких обставин.
2. Приймайте дитину такою, якою вона є, зі всіма своїми вадами та чеснотами. Підкреслюйте її сильні сторони, але її вчинки оцінюйте об’єктивно. Оцінюйте не саму дитину, а тільки її вчинок.
3. Дайте вашій дитині більше самостійності, не забирайте у неї право на помилку, адже, виправляючи свої помилки дитина вчиться.
4. Ніколи не погрожуйте дитині, просто розкажіть їй, що ви змушені будете зробити в тому разі, якщо вона обере небажаний для неї і для оточення спосіб поведінки.
5. Дотримуйтесь єдності вимог у сім’ї, інакше дитина навчиться пристосуватись і обманювати.
6. Ніколи не з’ясовуйте стосунків у присутності дитини. Виникнення дитячих неврозів має тісний зв'язок із негативною дією сварок між батьками у присутності дітей.
7. Чітко встановіть права та обов’язки дитини у сім’ї (відповідно до ії віку та можливостей).

          дитину постійно критикують, вона вчиться ненавидіти;

         дитину висміюють, вона стає замкнутою;

         дитину підтримують - вона вчиться цінувати себе;

         дитина росте в докорах - вона вчиться жити з почуттям провини;

         дитина росте в терпимості - вона вчиться розуміти інших;

        дитина зростає в чесності - вона вчиться бути справедливою;

        дитина росте в безпеці - вона вчиться вірити в людей;

        дитина живе у ворожнечі - вона вчиться бути агресивною;

        дитина живе в розумінні і дружелюбності - вона вчиться знаходити любов у цьому світі.

Пам'ятка для батьків

 

Як спілкуватися з дітьми раннього віку

Дотримуйтеся ПОСЛІДОВНОСТІ у своїх діях — не забороняйте дитині те, що ще вчора їй дозволяли.

Поводьтеся з дитиною ввічливо, адже вона засвоює ту модель поведінки, яку ви їй демонструєте.

Уведіть чітку систему заборон, які допоможуть подбати про безпеку дити­ни [приміром, не брати сірники, не включати газ тощо). Таких заборон має бути небагато, аби дитина легко їх запам’ятала.

Формулюйте будь-які заборони чітко й конкретно. Пам’ятайте, що ліпше по­яснити їй заборону словами на кшталт «Гаряче!» або «Брудно!», ніж  неаргументовано крикнути «Не можна!» або «Відійди!».

Розширюйте репертуар поведінки дитини. Приміром, розповідайте, як мож­на розв’язати ті чи ті конкретні проблеми, показуйте на власному прикладі варіанти реакцій на позитивні й негативні події.

Не будьте надмірно суворими і не принижуйте дитину, коли караєте її.

Проявляйте терплячість у будь-яких ситуаціях.

Частіше кажіть дитині, що ви її любите. При цьому дайте їй зрозуміти, що ця любов безкорисна і не потребує від неї хороших вчинків.

Як запобігти перевтомі дитини?

Стежте за станом здоров’я дитини, вчасно реагуйте на її скарги.

Задовольняйте потреби дитини в русі, спілкуванні, пізнанні нового — від­відуйте разом дитячі центри, театр, цирк, ходіть у гості.

Дотримуйтеся режиму дня, зокрема не забувайте про денний сон у вихідні.

Вводьте до раціону дитини продукти, багаті на вітаміни.

Часто гуляйте з дитиною на свіжому повітрі, особливо коли хороша погода. Улітку якомога частіше організовуйте активний сімейний відпочинок.

Часто провітрюйте кімнату, у якій дитина спить, грається.

Пропонуйте дитині погратися в нові ігри, новими іграшками. Грайте разом!

Чергуйте спокійні й активні заняття.

Обмежуйте тривалість сидіння дитини перед телевізором і за комп'ютером, зокрема за комп'ютерними іграми. Чергуйте ці заняття з рухливими іграми.

Рекомендації щодо виховання:

1. Виявляйте свою любов до дитини, дайте їй зрозуміти, що ви любитиме її завжди, за будь-яких обставин.
2. Повірте у неповторність та оригінальність вашої дитини, у те що вона унікальна, єдина така у світі.
3. Приймайте дитину такою, якою вона є, зі всіма своїми вадами та чеснотами. Підкреслюйте ії сильні сторони, але ії вчинки оцінюйте об’єктивно. Оцінюйте не саму дитину, а тільки ії вчинок.
4. Дайте вашій дитині більше самостійності, не забирайте у неї право на помилку, адже, виправляючи свої помилки дитина вчиться.
5. Ніколи не погрожуйте дитині, просто розкажіть їй, що ви змушені будете зробити в тому разі, якщо вона обере небажаний для неї і для оточення спосіб поведінки.
6. Дотримуйтесь єдності вимог у сім’ї, інакше дитина навчиться пристосуватись і обманювати.
7. Ніколи не з’ясовуйте стосунків у присутності дитини. Виникнення дитячих неврозів має тісний зв'язок із негативною дією сварок між батьками у присутності дітей.
8. Чітко встановіть права та обов’язки дитини у сім’ї (відповідно до ії віку та можливостей).
9. Не соромтеся визнати перед дитиною свою помилку чи неправоту, попросити у неї вибачення.
10. Демонструйте оптимізм. Виражайте впевненість у хорошому результаті, у можливостях дитини - цим ви укріплюєте віру дитини у себе, сприяєте ії позитивному ставленню до світу і оточення, зміцнюючи ії психічне здоров’я

РЕ        РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ СОРОМ'ЯЗЛИВОЇ ДИТИНИ

               1. Фон спілкування з дитиною повинен бути спокійним і доброзичли­вим.

               2. Необхідно звести до мінімуму критику і негативні оцінки поведінки дитини, а щодо її о              собистості такі оцінки взагалі неприпустимі.

               3. Головний козир дорослих — це терпіння і тактовність.

               4. Необхідно розвивати у дитини ініціативність і самостійність.

               5. У побуті необхідно стимулювати дитину до різнобічного спілкування: звернутися до                   когось з проханням, віддати що-небудь (гроші — продав­цю, телеграму — телеграфісту                  тощо). На перших етапах присутність та участь знайомого дорослого обов'язкова.

 

                РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ НЕСПОКІЙНОЇ ДИТИНИ

1. Слід уникати крайнощів: не можна дозволяти дитині робити все, що їй заманеться, але не можна і все забороняти. Чітко виберіть для себе, що можна і чого не можна, і погоджуйте це з усіма членами родини.

2. Показуйте дитині приклад своєю поведінкою: стримуйте свої емоції, адже вона наслідує вас.

3. Приділяйте дитині достатньо уваги, вона не повинна відчувати себе забутою, але в той же час поясніть дитині, що бувають моменти, коли у вас є інші турботи, вона повинна це зрозуміти і прийняти. Пам'ятайте, що істеричні напади найчастіше пов'язані з прагненням привернути до себе увагу або викликати жаль та співчуття.

4.  Не треба по­турати дитині, не треба змінювати своїх вимог. Коли дитина заспокоїть­ся, поясніть їй, чому ви зробили так, а не інакше.

 

РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ КОНФЛІКТНОЇ ДИТИНИ

1. Слід стримувати прагнення дитини провокувати сварки з іншими. Тре­ба тактовно коригувати недружні погляди або бурмотання з образою собі під ніс.

2. Припинивши сварку, не звинувачуйте іншу дитину в її виникненні, захищаючи свою. Прагніть об'єктивно розібратися в причинах, що її спровокували.

3. Після конфлікту обговоріть з дитиною причини його виникнення, ви­значте неправильні дії своєї дитини, які спричинили його. Спробуйте знайти інші можливі способи виходу з конфліктної ситуації. Не обговорюйте в присутності дитини проблеми її поведінки. Вона може затвердитися в думці про те, що конфлікти неминучі, і продовжу­ватиме провокувати їх.

 

Рекомендації для батьків  щодо взаємодії з тривожною дитиною

-         Найголовніше – це зрозуміти, що дитина тривожна. Для цього спілкуйтеся з дитиною, говоріть про те , що її хвилює, чого вона боїться, про що думає. Дитина має довіряти Вам. Вона має бути впевненою, що звернувшись до Вас за порадою чи підтримкою, не отримає осуду чи насмішки, а знайде розуміння, знатиме, що Ви завжди допоможете їй знайти вихід у будь-якій ситуації.

-         Якщо дитина не говорить відкрито про свої труднощі, пограйте з нею її улюбленими іграшками, моделюючи у грі можливі складні ситуації. Діти дошкільного віку зазвичай залюбки беруть участь у таких іграх. Під час гри дитина може відтворити те, що її турбує, тривожить, а Ви натомість підкажете, як розв’язати ту чи ту проблему.

-         Якщо найближчим часом має відбутися важлива подія, у якій дитина братиме участь ( поїздка, свято, вистава тощо ), то заздалегідь підготуйте дитину до неї, детально обговоріть, що саме відбуватиметься.

-         Не описуйте дитині можливі труднощі – навпаки, демонструйте віру в її сили та можливості. Завжди будьте напоготові допомогти своїй дитині, підтримати її.

-         Формуйте у дитини позитивне мислення, показуючи, як знаходити плюси в будь-якій ситуації. Станьте для неї прикладом оптимізму, адже в оптимістичних батьків – оптимістичні діти.

-         Використовуйте частіше у спілкуванні з дитиною тілесний контакт – обіймайте її, гладьте, беріть за руку тощо.

-         Намагайтеся робити дитині менше зауважень, особливо за присутності сторонніх.

-         Уникайте несправедливих, необдуманих покарань, крику, образ. Контролюйте свої емоції.

-         Сприяйте підвищенню самооцінки дитини, частіше хваліть її, але так, щоб вона знала, за що.

-         Використовуйте у спілкуванні з дитиною слова підтримки: «Молодець!», «У тебе все вийде!», «Я вірю в тебе!» тощо.

-         Ніколи не порівнюйте дитину з іншими дітьми. Орієнтуйтеся лише на її особисті успіхи та особливості. Відзначайте, що в ній змінилося, чого вона навчилася, порівнюючи її можливості, здібності, навички з тими, що були минулого тижня, місяця, року.

-         Демонструйте зразки впевненої поведінки, будьте в усьому прикладом для дитини.

-         Спілкуйтеся з дитиною спокійним тоном, контролюйте своє мовлення.

-         Будьте послідовними у вихованні дитини.

 -         Не будьте надто вимогливими до дитини.

-         Навчайте дитину ставити перед собою конкретні коротко перспективні цілі та поступово, можливо, за Вашої допомоги, досягати їх.

-         Залучайте дитину до колективних видів діяльності. Однак уникайте змагань і будь-яких інших видів діяльності, орієнтованих на швидкість виконання.

-         Не намагайтеся у складних обставинах одразу виконати все замість дитини – запропонуйте їй подумати і впоратися з проблемою разом.

 

Консультації

 

ЩОБ МАЛЮК НЕ БУВ АГРЕСИВНИЙ,

НЕ ЗАЛИШАЙТЕ ЙОГО БІЛЯ ТЕЛЕВІЗОРА  І ҐАДЖЕТІВ САМОГО

  Телебачення і ґаджети несуть нам різноманітну інформацію, є формою нашого дозвілля і дозвілля наших дітей. Як показує статистика, щоденний, кількагодинний перегляд телепередач для більшості наших сучасників – норма, стиль життя. Цю звичку поступово переймають і наші діти. А чи така вже безвинна ця звичка? Дозвольте надати інформацію про дослідження сучасних науковців щодо впливу телебачення на розвиток дитини, а як поводитися вже вирішувати нам самим.      

    Сучасні психологи після проведення спеціальних експериментів дійшли висновку про негативний вплив телебачення на психофізіологію, психіку та поведінку людини. Те, що від надмірного перегляду телебачення, сидіння за гаджетами, потерпає зір, відомо майже кожному, а от що страждає і майже весь комплекс психічних процесів, станів і властивостей людини, особливо у дітей, знають далеко не всі.

    Психомоторика. Тривале сидіння перед телевізором у відносно нерухомій позі може провокувати в дитини стан неприродного збудження як компенсацію попереднього стану гіподинамії. Тож не дивно, що після цього вона якийсь час не може зосередитися, не знає «куди себе подіти». Як тут не згадати прописну істину: „ сидячий " спосіб життя і здоров 'я — речі несумісні у будь-якому віці.

   Сприйняття. Зображення на екрані телевізора, комп’ютера  не сприяє формуванню просторового та кольорового зору, тобто не дає уявлення про перспективу, віддаленість об'єктів один від одного, а також про тонкі відтінки кольорів.     Викликають також серйозне занепокоєння форма та стиль зображення людей і речей у зарубіжних «мультиках»: грубі, квадратні або інші неприродні обриси облич людей і тіла тварин (наприклад, як у мультфільмі «Людина-павук») ще більше відділять дитину від реального світу.   

    Уявлення. У дошкільному віці в дитини активно формуються внутрішні образи та внутрішній план дій. Неабияку роль у цьому відіграють художні твори – казки, оповідання, які читає дорослий або ж сам малюк, або які дитина слухає по радіо. При цьому дитина намагається уявити події, запам'ятати та пережити їх. Так народжуються власні яскраві образи. Коли ж дитина сприймає вже сконструйовану на екрані реальність, вона ніби «споживає» вже готові образи, і її внутрішні уявлення пасивні та позбавлені індивідуальності, що, безумовно, шкодить інтелектуальному розвитку.

   Пам'ять. Оскільки здорова пам'ять є провідною серед інших видів людської пам'яті, можна зробити висновок, що сприйняття нового за допомогою телебачення є найлегшим для дитини, а, як відомо, те, що легко дається, не завжди розвивається.

  Увага. Ми вже казали, що після тривалого перегляду телепередач , сидіння за комп’ютером  у дітей часто погіршуються концентрація уваги та самопочуття. Особливо негативно впливає на дитячу увагу такий телевізійний продукт, як реклама. Встановлено, що розробники реклами подеколи застосовують спеціальні психологічні методи, які підсилюють у людини почуття тривоги, викликають емоційне напруження. Ясна річ, що дитина, в якої рівень довільності уваги ще низький, тобто яка погано керує власними психічними процесами та станами, часто надзвичайно чутливо відгукується на такий спрямований вплив, як реклама. Так, одна мама скаржилася, що в її малюка (1,5 року) сформувався рефлекс: його можна нормально нагодувати або заспокоїти тільки тоді, коли він дивиться рекламу або навіть тільки прислухається до неї (зазвичай, до певної реклами, яку він уже знає).

   Мислення. На сьогодні доведено, що телебачення культивує усереднену точку зору. Перегляд великої кількості телепередач уніфікує погляди, згладжує стадії розвитку людини. Реклама часом підштовхує до скороспілих висновків та необдуманих вчинків. Діти, які регулярно та надмірно «споживають» продукцію засобів масової інформації, мислять надто поверхово, готовими асоціаціями.      Як співвідносяться особливості мислення дітей та їх сприйняття телебачення? Оскільки в малят поки що небагатий життєвий досвід, їм важко адекватно оцінити телевізійну інформацію. Діти не здатні критично мислити та здійснювати аналіз, тому надумані телеісторії сприймають як реалістичні, що віддаляє малят від розуміння реального життя.

   Мова та мовлення. Психологи встановили, що діти запозичають з телепередач специфічний стиль розмови. Останні дослідження психологів показали, що кожна третя або четверта дитина дошкільного віку страждає на затримку розвитку мовлення або його порушення, незалежно від рівня освіти батьків або належності до певного соціального прошарку. На жаль, «німий ефі» посідає дедалі більше місце у родинному спілкуванні. Батьки разом з дітьми сидять перед екранами телевізорів або одна із сторін біля комп'ютера і їхнє спілкування зводиться лише до ситуативного, наприклад: «Дай», «Відійди», «Не чіпай», «Так», «Ні» тощо. Намагання психологів виправити відставання у мовленнєвому розвитку дітей згодом не завжди буває успішним, надалі у таких дітей виникають серйозні проблеми з опануванням правопису, пам'яттю, психомоторикою.

    Уява, фантазії та творчі здібності. Надмірне захоплення телебаченням, вважають психологи, затримує розвиток оригінальності, самостійності, незалежності мислення, уяви та фантазії – цих головних складників творчого процесу, що підтверджується низкою емпіричних досліджень. Так, установлено, що:

 * діти складають оригінальніші продовження оповідань, початок яких почули по радіо, ніж тих, що побачили по телевізору;

* дошкільнята, які багато дивляться телевізор, рідше грають з уявним товаришем, у них низький рівень уяви, вони не здатні до активного творчого мислення, постійно чекають, що важлива інформація надійне ззовні, не продукують власних ідей та суджень, у них формуються стандартні зорові образи та асоціації;

         Емоції. Дуже непокоїть психологів виникнення у дітей страхів і розладів емоційної сфери після перегляду телепередач, в яких фігурують всілякі монстри, мутанти та інші істоти, породжені хворобливою уявою їхніх творців. Щоб подолати страх, дошкільнята починають щось їсти, заплющують очі, стискають якийсь предмет. Інколи такі перегляди можуть призвести до нервових зривів, особливо якщо діти вірять у реальність насильства на екрані.

        Після перегляду жорстоких фільмів у більшості людей з нормальною здоровою психікою наступає стан так званої «сенсибілізації», тобто підвищеної чутливості (вони, наприклад, починають гостріше реагувати на несправедливість, емоційніше сприймати події життя). Однак, якщо насильство бачити на екрані щодня і врахувати, що люди дивляться телевізор здебільшого у розслабленому стані, то в них за етапом сенсибілізації розвивається стан «десенбілізації» – зниження чутливості.«Когось б'ють, над кимсь знущаються – а це що новина?» Тож не дивно, що чим більше людина приохочується до фільмів жахів, тим менше вона проявляє емпатію до інших людей – факт, зафіксований психологічними дослідженнями.

      І ще одне. Як ми дратуємося, коли змістовна телепередача або високохудожній кінофільм перериваються рекламою, що нахабно вдирається подекуди в найдраматичніші моменти. Після цих здебільшого низькопробних «витворів» навряд чи діти відчуватимуть емпатію до героїв та інтерес до подій, знецінених втручанням реклами.

       Вольова сфера й регуляція поведінки. Подовгу просиджуючи перед телевізором, чи гаджетами дитина звикає отримувати задоволення, позитивні емоції, не докладаючи до цього ніяких зусиль.

    В історії психології відомі дослідження Альберта Бандури (1963). Дошкільнятам демонстрували фільми, в яких дорослі били ляльку Бобо, вдаючись при цьому до різних способів. Після перегляду фільмів діти йшли гратися. Виявилося, що більшість з них копіювала агресивну поведінку дорослого – нові для них способи завдання болю іншим. А.Бандура назвав цей вид наслідування поведінки людиною «вікарним навчанням», або навчанням шляхом наслідування спостережуваної моделі поведінки.

     Дуже «заразливим» для дітей є екранне насильство, яке заохочується, винагороджується у фільмі,  комп’ютерній грі якщо агресивну поведінку демонструє позитивний герой, особливо в тих випадках, коли фільм гарно зроблений, має художню цінність.

    Взагалі для деяких людей телебачення стає головною життєвою цінністю, заради якої вони відмовляються від спілкування з друзями та родичами, від участі у суспільному житті, прогулянок, занять спортом.

   Природно виникають запитання: а чи не перебільшують автори небезпеки телебачення? Як запобігти негативному його впливові? Як розв'язуються ці проблеми в інших країнах?

   Відповідаємо: на жаль, досліджень, які б говорили нейтральний або незначний вплив телебачення на дітей, досить мало, переважна їх більшість робить невтішні висновки.

   Ми не можемо повністю відмовитися від цього продукту людської творчості у своєму повсякденному житті, однак недоречно його перетворювати на головну життєву цінність. Занадто вже великий, різноманітний, чудовий реальний світ. 

У тому, що малюки стають агресивними, ми звикли звинувачувати телебачення. Але німецькі вчені стверджують, що лише телебачення не може підвищити агресивність, і пропонують розглядати проблему глибше.

Важливо враховувати:

вік — що доросліша дитина, то менше вона піддається впливу засобів масової інформації;

стать — чоловіки більше схильні до агресії, ніж жінки;
вразливість;

соціальне оточення — стосунки батьків.

Якщо в сім'ї є насилля, то дитина отримує його подвійну дозу. Тому в агресії дитини винні передусім батьки.
Психологи дають кілька важливих порад, як контролювати захоплення малюків телебаченням і гаджетами:
 - Не слід залишати малюка перед телевізором одного, він має з кимось ділитися своїми переживаннями, тривогами і радощами. Йому потрібні коментарі й пояснення батьків, якщо він не може сам розібратися в сюжеті.
Після спільного перегляду треба обов'язково обговорювати з дитиною побачене.
 - Пам'ятайте: що молодший малюк, то менше йому слід дивитися телевізор. Діти до 4—5 років не розуміють фільми для дорослих. Усі передачі повинні відповідати віку дитини.
 - Приділяйте малюку більше часу і не вмикайте йому телевізор спеціально для того, щоб відпочити.
 - Покажіть малюку, що ви не залежите від телевізора. Диван чи крісло перед телевізором не повинні бути центральним місцем у вашій квартирі. Поганий приклад — дивитись телевізор днями, а тим паче під час їжі.
Телевізор, комп’ютер  — один із головних чинників напруження для очей. Тому при перегляді телепередач удень краще затемнювати приміщення, а ввечері, навпаки, вмикати світло збоку або позаду глядача.
Відстань до телевізора повинна бути у п'ять разів більшою, ніж діагональ екрана.
Дітям дошкільного віку можна дивитися телевізор не більше 30—45 хвилин на день. Психологи радять, щоб дитина до 4 років (основний період дозрівання мозку) не дивилася телевізор узагалі. Після 6 років «спілкування» з телевізором має бути не більше години на тиждень.

 

 

 

Істерики у дітей

 Як правило, істерики у дітей сходять нанівець до моменту вступу до школи. Немає певної генетичної або органічної схильності до істерик, все вирішує випадок і реакція оточуючих. Приблизно до двох років, коли дитина вже навчилася ходити і відбувається активне становлення мови, дитина знайомиться з такими атрибутами дорослого життя як заборони.

Не має значення, багато їх чи мало, чи обумовлені вони педагогічно, заборони будуть викликати у дитини тільки негативні емоції, наприклад, розчарування або гнів. І саме поведінка батьків у такій ситуації визначить подальші рольові відносини в сім'ї.

І якщо істерика, що відбувається вперше, може стати несподіванкою для самої дитини, то їх подальше використання стає цілком усвідомленим і спрямованим на досягнення певних цілей.

Є кілька засобів подолати або запобігти дитячу істерику, з якими я пропоную вам ознайомитись:

1. Не заохочуйте істерики. Адекватна поведінка батьків при істериках - не давати те, що дитина таким чином вимагає. У цьому випадку діють найпримітивніші закони умовного рефлексу. А ваше завдання: розірвати цей ланцюг стимулів і реакцій.

2. Допоможіть дитині впоратися зі своїми почуттями. Іноді батьки занадто жорстко реагують на перші гнівні вигуки дитини, не дозволяючи їй висловити гнів або печаль. Вираз почуттів не завжди є істерикою: можливо дитині просто сумно від того, що вже час йти додому, чи він сердиться на вас, тому що ви йому щось забороняєте. Допомогти в такій ситуації можуть прості обійми, але ні в якому разі не вмовляння та обіцянки. Тут потрібна мовчазна підтримка і присутність.

3. Нагадайте про важливу справу, задля чого потрібно відкласти плач. Наприклад,  Давай ти пізніше поплачеш, а то скоро сонечко сяде, і якщо ти довго плакатимеш, ми не встигнемо погуляти”... Важливо те, що ви не забираєте права малюка на сльози, просто просите трішки почекати. І багато дітей погоджуються на такий поступок.

4. "Заговоріть" дитину. Заговорити успішно можна в основному малюків, та зате не залежно від стану дитини. Це вимагає великої енергії. Суть методу – говорити, говорити, говорити. І тоді малюк, який зібрався заплакати прислухається і забуде про плач, а карапуз, неохочий одягатися, замовкне на декілька секунд.

5. При тривалій істериці знайдіть спосіб залишитись наодинці. Глядачі тільки погіршують ситуацію. Піти в іншу кімнату можна вдвох, але це буде корисно тільки в тому випадку, якщо ви можете без зайвих слів і емоцій знаходитися поряд з дитиною, поки вона впорається зі своїми почуттями.

6. Залиште дитину одну. Деякі батьки не можуть перебувати поруч із дитиною без умовлянь, нотацій і втіх. У цьому випадку краще віддалитися і залишити її на самоті. Ви її підтримали, тепер дитині необхідно впоратися зі своїми почуттями. Це можна озвучити буквально: «Я розумію, що це важко. Але потрібно впоратися зі своїми почуттями. Заспокоїшся - приходь». Така поведінка допоможе дитині впоратися зі своїми емоціями, навчитися не вимагати перемоги будь-якою ціною.

7. Не хваліть дитину за припинення істерики. Дитина відчуває, що істерика – це потужний спосіб тиску на дорослих. І добровільно відмовлятися від такої сили їй не хочеться. Своїм заохоченням ви немов забороняєте подальше використання істерики. Це може вивести дитину з тільки що досягнутої рівноваги - і істерика повернеться. Найкраще утриматись від будь-яких коментарів. Просто поверніться до повсякденних справ і знайдіть спосіб надати дитині більш конструктивний спосіб задовольнити своє самолюбство. Наприклад, запропонуйте їй вибрати скатертину на стіл.

8. Навчіться відмовляти дитині. Відсутність заборон і покарань повідомляє дитині невірні відомості про життя. Крім того, батьківські заборони і покарання - приклади конструктивного відстоювання своїх кордонів. Спостерігаючи за батьками і виходячи зі свого досвіду спілкування з ними, діти вчаться відстоювати свої права. Істеричні діти вміють маніпулювати, але в той же час їм важко конструктивно відстоювати себе, тому що мама і тато не продемонстрували їм таких прикладів.

Забороняючи, дотримуйтесь наступних правил:

* Відмова повинна бути лаконічною.

* Голос - вагомим і спокійним (не вмовляйте і не вибачайтеся).

* Обов'язково додайте до відмови ваші почуття (я буду турбуватися, мені буде соромно…).

* Відмова без пояснень більш корисна, ніж відмова з довгою промовою.

* Повідомляйте про безумовну любов до дитині в спокійні сімейні хвилини.

Виконання останнього правила обов'язково при будь-яких поведінкових труднощах з дітьми. Але, у разі істерики, яка є одним із способів боротьби дитини за батьківську любов і увагу, краще давати цю любов без бою і в спокійні моменти.

 

                                    Вік впертості" або "Про кризу трьох років

Криза трьох років – одна з найяскравіших за проявами криз дитинства, яка нерідко застає батьків зненацька. Здається, ще вчора ваш малюк був милим і слухняним, як раптом перед вами нове випробування – дитину як підмінили. Вона вередує, уперта, з нею важко навіть домовитися в тих ситуаціях, в яких раніше досить було просто попросити або навіть вказати на те, що потрібно робити.

Криза трьох років характеризується цілою низкою поведінкових проявів, які отримали особливу назву - "семизір’я кризи трьох років". Як ви вже здогадалися, в нього входять 7 основних симптомів цього віку. Для розуміння змісту розглянемо їх у максимальному ступені вираженості, хоча, звичайно, частина з них (а може бути і всі) будуть слабко виражені у вашої дитини.

1. Негативізм.

Якщо ви спостерігаєте, що поведінка вашого сина чи дочки йде врозріз з тим, що пропонують дорослі, то, швидше за все, ви спостерігаєте саме негативізм (прагнення робити все навпаки й суперечити дорослим). Не плутайте це з непослухом. Неслухняною дитина може бути і в ранньому дитинстві, відмовляючись робити те, чого їй не хочеться, або продовжуючи робити те, чого дуже хочеться

2. Упертість.

Якщо ви відчуваєте, що ваша дитина наполягає на чомусь не тому, що їй це дуже треба, а просто "з принципу", просто тому, що вона цього вже зажадала, то мова йде про затятості. Цю якість не варто плутати з наполегливістю, яка могла проявлятися й раніше (ми говоримо про наполегливість, коли дитина наполягає на тому, щоб було виконано її бажання, те, чого їй дійсно продовжує дуже хотітися). Як і у випадку з негативізмом, діти нерідко самі стають "заручниками" своєї впертості: вони б і раді вже погодитися з дорослим і визнати його правоту, але не можуть, так як вже сказали своє "вагоме слово".

3. Норовистість.

Це своєрідне дитяче невдоволення, їх нескінченні відповіді "Та ну!" на будь-які пропозиції дорослих. На що спрямована ця норовистість? Та на всі звичні рамки її дитячого життя: від усталених норм і традицій спілкування з батьками до іграшок. Дитина нібито опирається всьому, що з нею намагаються зробити дорослі, неважливо, чи вимагають вони чогось чи пробують розважити.

4. Свавілля.

Тепер маленькі дівчатка й хлопчики прагнуть все робити самі, причому так, як їм здається правильним. Напевно, ця якість менше б засмучувала батьків, якби діти цього віку більш реально оцінювали свої можливості і бралися тільки за "дитячі" справи, але, на жаль, більшість з них хочуть робити самостійно майже все (що, взагалі-то, небезпечно), і часто самі дуже переживають розчарування в своїх власних силах.

 

5. Протест-бунт.

У деяких родинах цей неприємний симптом кризи призводить до відчуття постійних військових дій: трьохлітка свариться з дорослими, знаходить конфлікти "на рівному місці". Може навіть виникати відчуття, що вона весь час запасається невдоволенням і негативними емоціями (що призводять до її агресивної поведінки), як гранатами на полі бою.

6. Знецінення.

Як і в кризах дорослого життя, у цій дитячій кризі все, що раніше мало цінність для дитини, може втратити її. Раптом втрачається прихильність до улюблених іграшок. Батьки перестають бути авторитетом. Правила поведінки, прийняті в сім'ї і, здавалося, вже засвоєні дитиною, раптом перестають існувати для неї. Те, чим раніше ви легко відволікали малюка, тепер оголошується ним як непотрібне. Як один із проявів знецінювання, у промові дитини з'являються погані слова, лайки, які вона починає іноді застосовувати навіть до улюблених раніше речей.

Тепер, коли ми обговорили, як виявляється криза трьох років, давайте спробуємо розібратися в причинах її виникнення.

По-перше, до 3 років організм дитини зазвичай досягає достатнього розвитку для того, щоб малюк міг бути самостійним. Його пізнавальні інтереси також удосконалюються, від чого він стає "дослідником" оточуючого світу, в тому числі і своїх власних можливостей. Природним наслідком такого "дозрівання" стає бажання все робити самостійно і протест проти батьківської допомоги й заборон як

По-друге, вважається, що саме у віці трьох років "народжується" особистість дитини. Звичайно, її особистість формувалася і в ранньому дитинстві, але приблизно в цей період дитина психологічно "відокремлюється" від батьків, усвідомлює себе окремою істотою. І ось вже фраза "Я сам" надовго закріплюється в словнику дитини. Щоб підсилити своє "Я", малюк потребує незалежності, але основний конфлікт цього віку в тому, що одночасно з цим він продовжує бути залежним і відчайдушно потребує підтримки й любові дорослих. Фактично, маленькому упертюхові найбільше потрібно, щоб батьки визнали його самостійність і при цьому продовжили любити і піклуватися про нього.

По-третє, дорослим важливо пам'ятати, що часто яскраві прояви нормальної вікової кризи трьох років пов'язані з тим, що батьки вчасно не помітили того, що дитина виросла, що пора багато що змінювати у спілкуванні з нею. Наслідком цього є "революція знизу", що показує "верхам" неможливість жити за старими правилами.

Якими ж мають бути нові правила, які відповідають можливостям і потребам дитини? Як повинні поводитися батьки трьохліток, щоб не посилювати кризові прояви і випадково не закріпити їх у поведінці дитини? Отже, спробуємо розібратися з кожним зі складних для батьків проявів кризи:

1) Що робити з негативізмом?

Перш за все – зрозуміти його закономірність: щоб сформувати своє, потрібно відмовитися від "чужого" (навіть якщо воно батьківське). Пам'ятаєте фразу з пісні: "Весь світ насилля ми зруйнуємо вщент, а потім ми свій, ми новий світ побудуємо ..." На жаль, будь-яка незміцніла істота, будь то дитина або нова держава, розмірковує приблизно так, намагаючись розмежувати "своє" і "не своє". Крім того, іноді ви навіть можете використовувати стійкий негативізм дитини в своїх виховних цілях, ідучи від протилежного - наприклад, активно пропонувати їй те, що, як вам здається, їй хочеться, але що для неї шкідливо.

2) Як поводити себе з упертюхом?

Головне – не створювати ситуацію двох баранів на містку, як у народній казці. Не можна намагатися переламати дитину, тому що, показує як народна мудрість, у такій ситуації не буде переможців. Щоб сприймати ситуацію без внутрішнього роздратування й безсилої люті від такої "ірраціональної" поведінки малюка, спробуйте побачити в ній дорослішання дитини, становлення її особистості. Думаю, батькам, несхильним до диктатури, буде не так уже важко почати поважати прагнення дитини діяти на власний розсуд, намагатися мати власну думку і "тримати своє слово", хай поки в настільки безглуздих проявах.

Ви полегшите життя собі й дитині, якщо виявите гнучкість. Коли вже стане ясно, що малюк готовий погодитися, але його стримує раніше сказане ним же, спробуйте переінакшити свою пропозицію або придумати компромісний варіант. А може бути, просто залиште дитину в спокої на якийсь час, а потім покличте її приєднатися до вас. Головне, не обмежуйте гордості дитини словами типу :"Я ж казав, що ти прийдеш дивитися мультики!" Постарайтеся просто радісно вітати її, якщо вона все-таки прийняла вашу пропозицію.

3) Як приборкати норовливих?

Щоб зрозуміти суть цього явища, спробуйте пригадати свої ранні юнацькі уявлення про те, яким буде ваше доросле життя. Напевно, ви згадаєте, як відрізнялися ваші фантазії від життя вашої реальної родини, від того, як жили ваші батьки. Пам'ятаєте, як вам здавалося, що у вас все в житті буде інакше, краще, ніж у них; як те, що вони радять, виявиться просто непотрібним, тому що ви – інший і жити будете по-іншому. Згадали? А тепер зіставте ті уявлення зі своїм теперішнім життям. Щось із батьківського багажу ви все-таки взяли? У чомусь домоглися дійсно іншої якості або способу життя?

Таке протиставлення себе батькам активно відбувається, звичайно, в підлітковому віці, але ж відділення та відокремлення дитини – процес дуже тривалий, так що можете вважати норовистість в 3 роки його початком. Сподіваюся, тепер вас не лякає вічне невдоволення дитини, адже ви впевнені, що воно – частина важливого процесу її становлення? Тоді ви можете залишити свої спроби захопити і розважити її. Нехай дитина побуде наодинці з собою і займеться тим, чим хоче. Досить скоро їй стане нудно, і вона прийде до вас. Ось тоді ви запропонуєте їй все те, від чого вона відмовлялася раніше. Тільки зробіть це ненав'язливо, без зайвого ентузіазму, щоб не спровокувати відмову дитини знову.

4) Як реагувати на свавілля?

Тут необхідно шукати золоту середину, адже необмежена свобода для дитини шкідлива не менше, ніж строгі обмеження.

По-перше, постарайтеся зробити свій будинок максимально безпечним для дитини, щоб у вас було якомога менше ситуацій, коли необхідно обмежувати дитину з метою її безпеки. Причому зробити це треба задовго до 3 років, ще з того часу, коли дитина почала ходити. По-друге, надайте хлопчикові або дівчинці можливість робити самостійно все, що вони в силах зробити.

По-третє, в тому що, що маля ще не може зробити, але чому його можна навчити, допомагайте йому, але не робіть все за нього. Нехай з кожним днем додається справ, з якими воно може впоратися, зростає його впевненість у власних силах.

По-четверте, коли малюк явно хоче зайнятися не своєю справою (наприклад, попрацювати перфоратором), то саме час батькам згадати про такі особливості дитячої психіки, як підвищене переключення уваги і залучення в ігрову діяльність. В описаній ситуації можна запропонувати дитині пограти в інструмент, коли він вимкнений, або купити їй іграшковий аналог. При цьому не забувайте висловити свою впевненість, що мине не так багато часу і дитина обов'язково зможе "по правді" працювати й допомагати батькові в ремонті. А поки це - тренування.

5) Як поводитися під час сварок?

Безумовно, тут потрібні обмеження. Коли дитина обзиває матір чи батька, вона повинна розуміти, що робить щось недобре, і що дорослі сердяться. Однак не можна опускатися до рівня трьох років і починати конфліктувати з дитиною. Краще покажіть мімікою й інтонаціями або діями, що вам це неприємно й образливо. Якщо ж малюк просто скандалить, але не ображає батьків, то спробуйте озвучити його почуття: "Ти зараз сердишся на тата?" або "Ти злишся, тому що тобі не дали подивитися телевізор?" і т.п. Таким чином ви даєте дитині відчуття, що її розуміють, і вчите проговорювати свої емоції так, щоб не кривдити оточуючих. І, нарешті, не забувайте, що потрібно періодично давати дитині прийнятні способи виплеснути свою агресію: жартома побитися, покидатися подушками, побити грушу і т.п., виходячи з ситуації і місця.

 

Криза 3 років: про що треба знати батькам

1. Звертаючись до дитини, формулюйте свої прохання не у вигляді твердження ("Іди їсти"), а у вигляді питання ("Ти їсти будеш?", "Ти їсти будеш зараз чи пізніше?", "Ти будеш їсти рисову кашку або гречану?" в залежності від відповіді, яку ви очікуєте почути).

2. Поводьтеся з малюком, як з рівним. Запитуйте дозволу взяти його іграшку, обов'язково говоріть "Дякую", якщо малюк надав вам послугу. Так ви не лише уникнете негативізму і впертості з його боку, а й подасте малюкові хороший приклад для наслідування.

3. Направляйте енергію дитини в мирне русло, тобто пропонуйте заміну небажаним вчинків малюка (так робити не можна, а так можна), використовуйте гру для згладжування кризових моментів.

4. Поступайтеся дитині в "дрібницях", максимально розширте її права, дозвольте їй робити помилки, не втручайтеся в дитячі справи, якщо малюк про це не просить. Але в тому, що стосується його здоров'я і безпеки, а також здоров'я та безпеки інших людей - будьте непохитні - НІ, без жодних винятків!

5. Якщо малюк став чинити опір вашій пропозиції з почуття негативізму, просто зачекайте кілька хвилин. Йому потрібно трохи, щоб самому прийняти рішення.

6. Якщо у дитини, не дивлячись на ваші зусилля, почалася істерика, спокійно перечекайте її, і тільки потім поясніть, як "правильно" поводитися і чому. Але не чекайте, що малюк зрозуміє вас так, як вам би хотілося, навіть якщо вам здається, що ви все дуже докладно розжували.

 

Як не треба вести себе з такою впертою дитиною:

·         Не треба постійно лаяти дитину, карати її за всі неприємні для вас прояви її самостійності.

·         Не треба говорити "так", коли необхідно сказати тверде «ні».

·         Не треба привчати малюка до легких перемог, даючи привід для самовихваляння - потім будь-яка поразка для нього стане трагедією.

·         Не треба підкреслювати свою силу і перевагу над дитиною, протидіючи їй у всьому.

·         Не треба боятися кризи. Все, що відбувається з дитиною, дорослі зазвичай оцінюють зі своєї позиції, а не з її точки зору, не розуміючи її. Більшість батьків лякаються кризи лише тому, що їм нема з ким порівнювати свого малюка.

На етапі кризи трьох років важливо зловити золоту серединку між вседозволеністю і тотальною забороною всього.

Допомогти впоратися з кризою трьох років і направити виховання малюка в потрібне русло допоможуть сюжетні гри.

Гра в магазин. Дитині відведіть роль продавця, а батьки або старші діти – покупці. Коли малюк продає що-небудь, йому важко розлучатися з річчю, віддавати комусь своє. Згодом він зрозуміє, що річ йому повернуть назад, і буде просити пограти з ним в цю гру ще раз. Якщо ваша дитина часто влаштовує істерики в супермаркетах, відправте до нього в магазин ляльку-маму і ляльку-дочку. Нехай донька влаштує скандал, заспокоюйте вередуючу ляльку разом з малюком.

Придумайте малюкові «дуже важливу справу» – готування їжі для ляльок, будівництво будинку, створення нової картини. Нехай малюк проявляє свою самостійність в грі, не варто переривати його своїми порадами.

Посадіть за стіл улюбленого іграшкового друга малюка. Нехай він постійно веде себе неправильно. Разом виховуйте його. Покладіть його спати. Візьміть з собою на прогулянку. Разом розбирайте поведінку пустуна – що він робить неправильно і чому так робити не треба. Нехай малюк вчиться відрізняти хорошу поведінку від поганої. Беручи на себе роль «вихователя» в грі, малюк і в житті буде вести себе відповідно.

Разом з дитиною робіть різні іграшки і вироби своїми руками. Цей творчий процес дозволить стати малюкові більш посидючим.

Складайте з дитиною казки. У віці трьох років малюки люблять фантазувати. Нехай в казках будуть виховні моменти. Дізнавайтеся разом один одного.

Постарайтеся приділити максимум уваги трирічному малюкові, але не будьте нав’язливі. Надлишок уваги перетворить малюка в деспота, навіть може викликати різні фобії і неврози. Недолік може породити різні хворобливі фантазії.

Отже, рецепт від кризи трьох років дуже простий: терпіння, розуміння, творчість, ігри і, звичайно ж, почуття гумору.

 

 

ГОТОВНІСТЬ ДО ШКОЛИ

Як підготувати дитину до школи

   Здавалося б, зовсім недавно ви мріяли про той час, коли ваша дитина піде до школи. І ось той довгоочікуваний день настав – 1 вересня! З ним у кожного пов’язані світлі та хвилюючі спогади, адже в пам’яті надовго закарбовується той день, коли вперше переступаєш поріг школи. Батьки завжди хвилюються, як навчатиметься їхня дитина, чи стане цей період у житті сім'ї радісним і щасливим, чи виникнуть якісь труднощі. Все це залежить від підготовки  дитини та її сім’ї до нових умов.

  Відомо, що чим краще готовий організм дитини до всіх змін і труднощів, пов’язаних із початком навчання в школі, тим легше він їх подолає, тим спокійнішим буде перебіг пристосування до школи. Тому і приділяється значна увага проблемі визначення готовності дитини до школи. Готовність дитини до систематичного навчання – це той рівень розвитку дитини, за якого вимоги систематичного навчання не будуть надмірними і не призведуть до порушення здоров'я дитини

ПАМ'ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ МАЙБУТНЬОГО ПЕРШОКЛАСНИКА

 

Правило 1

   Ніколи не відправляйте дитину одночасно в перший клас і якусь секцію або гурток. Сам початок шкільного життя вважається важким стресом для дітей. Якщо маля не зможе гуляти, відпочивати, робити уроки без поспіху, у нього можуть виникнути проблеми зі здоров’ям, невроз. Тому, якщо заняття музикою та спортом здаються необхідною частиною виховання, почніть водити дитину на ці гуртки за рік до початку навчання або із другого классу.

Правило 2

   Пам'ятайте, що дитина може концентрувати увагу не більш як на 10-15 хв. Тому,  коли ви з нею будите робити уроки, кожні 10-15 хвилин необхідно перериватися й обов’язково давати дитині фізичну розрядку. Можете просто попросити пострибати на місці 10 разів, побігати або потанцювати під музику кілька хвилин. Почати виконання домашніх завдань краще з письма. Можна чергувати письмові завдання з усними. Загальна тривалість занять не має перевищувати однієї години.

Правило 3

Комп'ютер, телевізор і будь-які заняття, що вимагають значного зорового навантаження, мають тривати не більше години на день – так вважають лікарі-офтальмологи й невропатологи в усіх країнах світу.

Правило 4

  Протягом першого року навчання ваша дитина потребує підтримки. Вона не тільки формує стосунки з однокласниками й учителями, але й уперше розуміє, що з нею самою хтось хоче дружити, а хтось – ні. Саме у цей час у маляти складається свій власний погляд на себе. І якщо ви хочете, щоб із нього виросла спокійна і впевнена у собі людина, - обов’язково хваліт! Підтримуйте, не сваріть за неакуратні записи у зошиті. Усе це – дрібниці порівняно з тим, що від нескінченних докорів і покарань ваша дитина не буде вірити у себе.

 

Кілька коротких правил

1.     Показуйте дитині, що її люблять такою, якою вона є, а не за якісь досягнення.

2..     Не можна ніколи (навіть у пориві гніву ) говорити дитині, що вона гірша за інших.

3.     Треба чесно й терпляче відповідати на будь-які її запитання.

4.     Намагайтесь щодня знаходити час, щоб побути наодинці зі своєю дитиною.

5.     Учіть дитину вільно спілкуватися не тільки зі своїми однолітками, але й із дорослими.

6.     Не соромтесь підкреслювати, що ви пишаєтесь своїм малюком.

7.     Будьте чесні в оцінках своїх почуттів до дитини.

8.     Завжди говоріть дитині правду, навіть коли вам це невигідно.

9.     Оцінюйте тільки вчинки, а не її саму.

0.                       Не домагайтеся успіху силою. Примус – найгірший варіант морального виховання. Примус у сім'ї порушує особистість дитини.

11.                       Визнайте право дитини на помилку.

12.                       Думайте про дитячий «банк» щасливих спогадів.

13.                       Дитина ставиться до себе так, як ставляться до неї дорослі.

14.                       І взагалі, хоч інколи ставте себе на місце своєї дитини, і тоді ви краще зрозумієте як її виховувати.

 

 

Психологічна валіза для батьків - "Швидка допомога" при взаємодії батьків з гіперактивною дитиною

1. Переключіть увагу дитини від її капризів.

2.Запропонуйте в даний момент іншу діяльність.

3. Поставте несподіване запитання.

4. Відреагуйте несподіваним для дитини способом, проявіть гумор, скопіюйте поведінку дитини.

5. Не забороняйте певні дії дитини в категоричній формі.

6. не говоріть наказовим тоном, а просіть ( але не підлещуйтесь).

7. Вислухайте те, що хоче сказати дитина (інакше вона не буде чути Вас).

8. Сфотографуйте дитину, або підведіть до дзеркала в той момент, коли вона капризує.

9. Залиште в кімнаті наодинці (якщо це безпечно для здоров'я).

10.Не наполягайте на тому,  щоб дитина просила вибачення.

11. Не читайте довгих нотацій (дитина їх не чує).

 

                 Як боротися з дитячою істерикою?

 

Кожен з батьків коли - небудь обов'язково стикався з цим, не самим приємним моментом з життя дитини - істерикою. Губи затремтіли, на очах з'явилися сльози. почувся несамовитий крик. І потім кілька  хвилин (а іноді й довше) - усе на одній і тій же високій ноті. Таке може вивести з себе  не  тільки ласкаву й люблячу маму, але і вічно незворушного і спокійного тата.                                                           А якщо істерика трапилася  в людному місці (к5афе, магазин, дитячий  майданчик), то ефект збільшується в багато разів. Але давайте не будемо виходити із себе, а замість цього спробуємо розібратися спочатку в причинах такої поведінки дитини.                                                                                       По - перше, дитина  в більшості випадків не хоче і не вміє чекати. Всі бажання, які у неї з'явилися, їй  хочеться реалізувати негайно. А дуже часто це неможливо. І ми з вами це розуміємо. А от дитина - ні. Вона розуміє тільки те, що рішенням батьків її бажання залишилися невиконаними.                                                     По - друге, дитина не завжди може  сформулювати те, що їй хочеться. Це особливо характерно для дітей 2-3 років. Звичайно, якщо  дитині хочеться сік чи цукерку, то проблем виникає. Але часто потреби дитини можуть випереджати її розмовні здібності. У результаті батьки не розуміють, чого хоче їхнє чадо, зате чадо розуміє, що йому  знову відмовили. І знову істерика.                               Ситуацій, в яких  починається істерика може бути дуже і дуже багато, але суть весь час залишається однією і тією ж - бажання дитини не були виконані.Так що ж робити? Кидатися виконувати всі мислимі і немислимі бажання дитини? Цікаво. Навіть у тому випадку, якщо у вас є можливість виконати всі її забаганки, не варто цього робити під тиском істерики. Дитина дуже швидко зрозуміє, що це хороший спосіб управління батьками, і тоді вам доведеться витримувати такі бурхливі прояви , нові бажання ще дуже і дуже довго.

 

Абетка виховання

 

1. Відповідайте на запитання дитини терпляче і чесно.
2. Сприймайте запитання і висловлювання дитини всерйоз.
3. Надайте дитині кімнату або куток лише для її справ.
4. Знайдіть місце, де дитина змогла б показувати свої роботи і досягнення.
5. Не лайте дитину за безладдя на столі, якщо це пов'язано з її творчим процесом.Проте вимагайте робити лад після закінчення роботи.
6. Покажіть дитині, що її люблять і приймають, безперечно, такою, якою вона є, а не за її успіхи і досягнення.
7. Доручайте своїй дитині посильні справи і турботи.
8. Допомагайте їй будувати власні плани й ухвалювати рішення.
9. Допомагайте їй поліпшувати результати своєї роботи.
10. Беріть дитину в поїздки цікавими місцями.
11. Допомагайте дитині спілкуватися з ровесниками різних культурних середовищ.
12. Не порівнюйте свою дитину з іншими, вказуючи при тому на її недоліки.
13. Не принижуйте свою дитину, не давайте їй відчути, що вона гірша за вас.
14. Привчайте дитину мислити самостійно.
15. 3абезпечте дитину книжками, іграми та іншими потрібними їй речами для улюблених занять.
16. Спонукайте дитину придумувати історії і фантазувати. Робіть це разом із нею.
17. Привчайте дитину з малих, років до регулярного читання.
18. Уважно ставтеся до її потреб.
19. Залучайте дитину до спільного обговорення загальних сімейних справ.
20. Не дорікайте дитині за помилки.
21. Хваліть за будь-які успіхи.
22. Учіть її спілкуватися з дорослими будь-якого віку.
23. Розробляйте практичні експерименти, що допомагають дитині
більше дізнаватися.
24. Не забороняйте дитині бавитися з усяким непотребом - це стимулює її уяву.
25. Спонукайте дитину знаходити проблеми і потім розв'язувати їх.
26. Хваліть дитину за конкретні вчинки й успіхи і робіть це щиро.
27. Не обмежуйте теми, цікаві для дитини.
28. Давайте дитині можливість самостійно приймати рішення і
нести відповідальність за них.
29. Допомагайте стати особистістю.
30. Допомагайте знаходити варті уваги телепрограми і радіопередачі.
31. Розвивайте в дитині позитивне сприйняття її можливостей.
32. Заохочуйте максимальну незалежність від дорослих, не втраючи при тому поваги до них.
33. Вірте у здоровий глузд вашої дитини і довіряйте їй.
34. Намагайтеся, щоб основну частину роботи, за яку взялася ваша дитина, вона виконувала самостійно, навіть якщо ви не впевнені в позитивному кінцевому результаті. Дайте дитині таку можливість.
35. Ведіть щоденник спостережень за розвитком вашої дитини й аналізуйте процес розвитку.

 

П'ять основних правил якими варто керуватися у вихованні дошкільнят 

Менше сварити - більше хвалити!
Менше карати - більше любити!
Менше вимог - більше послідовності!
Менше скарг - більше життєлюбства!
Менше погроз -більше радості!

 

Поради батькам

 

1. Навчіть вашу дитину, що вона має право сказати "Ні” будь-якому дорослому, якщо відчує витікаючу від нього небезпеку.
2. Навчіть свою дитину голосно кричати "Це не моя мама!” (Або "Це не мій тато!”). Якщо хтось спробує схопити його. Це приверне увагу оточуючих і відлякає злочинця.
3. Навчіть вашу дитину повідомляти вам, куди вона іде, коли збирається повернутися і дзвонити по телефону, якщо несподівано плани зміняться.
4. Намагайтеся САМІ забирати дитину з дитячого садка або школи. Якщо за ним прийде хтось інший, попередьте про це заздалегідь вихователя або шкільного вчителя.
5. Придумайте пароль для вашої дитини і навчіть його ніколи не сідати в машину до незнайомої людини і нікуди не йти з ним, якщо він не знає пароль.
6. Переконайте вашу дитину в тому, що гуляти в компанії друзів набагато безпечніше, ніж одній, особливо в пізній час. Злочинця завжди привертає самотньо гуляюча дитина.
7. Навчіть вашу дитину користуватися телефоном-автоматом (включаючи міжнародний). Номери домашнього телефону, телефонів батьків, телефонів служб допомоги (101, 102, 103, ), він повинен знати напам’ять. Навчіть вашу дитину дзвонити з мобільного телефону на короткі номери (112).
8. Фотографуйте вашу дитину не рідше одного разу на рік, а наявний у вас опис зовнішності і особливих прикмет дитини допоможе вам в тому випадку, якщо вона загубиться чи буде викрадена.
9. Якщо ваша дитина виїжджає за кордон (на відпочинок, на лікування, на конкурс, олімпіаду і т.д.), їй необхідно мати при собі закордонний паспорт. Всі документи, необхідні для оформлення паспорта, батьки САМІ (нікому не доручаючи) повинні представити в паспортно-візовий відділ.
10. Будьте такими батьками, яким дитина зможе розповісти про все, що з нею трапиться. Дитина повинна бути впевнена в тому, що ви завжди будете любити її і ніколи не перестанете шукати, якщо вона загубиться чи буде викрадена.

 

Коли не можна карати і сварити 

1. якщо дитина хвора;
2. якщо дитина не зовсім одужала після хвороби;
3. якщо дитина їсть;
4. після сну;
5. перед сном;
6. під час гри;
7. під час виконання завдання;
8. одразу ж після фізичної або душевної травми (падіння, бійка, погана оцінка) – необхідно перечекати поки зупиниться гострий біль (але це не означає, що необхідно утішати дитину);
9. якщо дитина не справляється зі страхом, з лінню, з рухливістю, з роздратованістю, із будь-яким недоліком, але щиро намагається його подолати;
10. у всіх випадках, коли у дитини щось не виходить;
11. якщо внутрішні мотиви вчинків найпростіших або найстрашніших порушень вам не відомі;
12. якщо ви самі в поганому настрої, якщо втомилися, якщо роздратовані. В цьому стані гнів завжди не правий.

 

Коли не потрібно хвалити 

1. Похвала має властивість наркотику: ще й ще! І якщо було багато і стало менше, або взагалі не стало, у дитини може виникнути стан непотрібності, самотності і, можливо, страждання.
2. Не можна хвалити за те, що досягнуто не своєю працею (фізичною, розумовою, душевною).
3. Якщо дитина не заслужила, не долала труднощів – немає за що хвалити.
4. Похвали потребує кожна дитина, у кожної є своя норма похвали, ця норма завжди змінюється і треба її знати. Якщо дитина ослаблена, травмована фізично або душевно, хваліть її кожен день!

 

Похваліть дитину зранку, якомога раніше! І похвала на ніч (або просто поцілунок) теж не зашкодить…

 

10 золотих правил виховання щасливих дітей

 

1. Формуйте самоповагу

2. Навчіть дитину спілкуватися

3. Пильнуйте, щоб дитина не стала "телеманом"

4. Виховуйте відповідальність і порядність

5. Навчіть дитину шанувати сім'ю

6. Живіть у хорошому оточенні

7. Будьте вимогливими

8. Привчайте дитину до праці

9. Не робіть за дітей те, що вони можуть самі

10. Розвивайте інтелект дитини

 

Криза трьох років

 

У ранньому віці між бажаннями дитини та бажаннями дорослих не було особливих розбіжностей. Якщо дитина хотіла щось недозволене, дорослі швидко перемикали її увагу на інший привабливий предмет. До трьох років у дитини з'являються свої власні бажання, які не співпадають з бажаннями дорослих. Ці бажання стають певними і стійкими, що підтверджується наполегливою заявою: «Я хочу!».

 

Різкий ріст прагнення до самостійності і незалежності від дорослого (як в діях, так і в бажаннях) призводить до суттєвих ускладнень у відносинах дитини і оточуючих. Цей період в психології отримав назву КРИЗИ 3-Х РОКІВ. Критичним цей вік називається тому, що протягом декількох місяців істотно змінюється поведінка дитини та її стосунки з оточуючими людьми.
Це дуже важливий момент у розвитку малюка. Дитина починає усвідомлювати себе як окрему людину, зі своїми бажаннями і особливостями. У цьому віці у неї з'являється нове слово "не хочу", воно починає досить часто зустрічатися в словнику Вашого янголятка. Малюк нерідко діє навпаки: Ви його кличете, а він
тікає; просите бути акуратніше, а він спеціально розкидає речі. Дитина кричить, може топати ногами, замахуватися на Вас зі злим, сердитим обличчям. Таким чином малюк проявляє свою активність, самостійність, наполегливість у досягненні бажаного. Але уміння для цього ще поки не вистачає. Йому починає щось не подобатися, і, як результат, дитина висловлює свою незадоволеність.
Відомий психолог Л.С. Виготський описав наступні симптоми кризи:


1. Негативізм - це не просто неслухняність або небажання виконувати вказівки дорослого, а прагнення все робити навпаки, всупереч проханням або вимогам старших. Дитина не виконує прохання лише тому, що його про це попросили. Причому таке прагнення часто завдає шкоду власним інтересам дитини.
Наприклад, мама просить дитину вдягнути тапочки, але малюк відмовляється, тільки тому, що це прохання мами. Щойно мама перестає вмовляти, дитина відразу починає їх одягати або наполягає на тому, щоб їй допомогли це зробити.
2. Упертість - її слід відрізняти від наполегливості. Наприклад, якщо дитина хоче який-небудь предмет і наполегливо його домагається, це не є упертістю. Але коли малюк наполягає на своєму не тому, що йому цього дуже хочеться, а тому, що він цього зажадав, це вже прояви упертості. Мотивом останньої є те, що
дитина ні за що не хоче відступати від свого первісного рішення.
3. Норовливість - цей симптом є центральним для кризи 3-х років, тому іноді даний вік називають віком норовистості. Від негативізму норовистість відрізняється тим, що вона безособова. Протест дитини спрямований не проти конкретного дорослого, а проти способу життя. Дитина починає заперечувати все, що вона спокійно робила раніше. Вона ніби бунтує проти всього, з чим мала справу раніше (наприклад: чистити зуби, йти гуляти, прибирати іграшки і т.д.).
4. Свавілля - дитина все хоче робити власноруч, відмовляється від допомоги дорослих і домагається самостійності там, де ще мало чого вміє.
5. Бунт проти оточуючих - дитина начебто знаходиться в стані жорсткого конфлікту з оточуючими людьми, постійно свариться з ними, поводиться дуже агресивно.
6. Образа близьких - малюк може почати обзивати батьків лайливими словами, яких раніше ніколи не вживав.
7. Деспотичне придушення оточуючих - вся родина повинна задовольняти будь-яке бажання дитини, в іншому випадку дорослих чекають істеричні напади зі сльозами та криками.